Методична робота – це систематична, цілеспрямована, колективна й індивідуальна діяльність педагогів з підвищення наукового і загальнокультурного рівня, вдосконалення психолого-педагогічної підготовки і професійної майстерності.

       Мета: підвищення якості навчально-виховного процесу, що відповідає завданням підготовки компетентного випускника, шляхом удосконалення професійної майстерності педагогічних працівників.

       Завдання методичної роботи загальноосвітнього закладу:

● оновлення навчально-виховного процесу шляхом активного впровадження освітніх інноваційних технологій та поглиблення науково-методичної роботи;

● вдосконалення роботи методичних об’єднань на основі впровадження сучасних педагогічних технологій, використання  досягнень психолого-педагогічної науки, ефективного педагогічного досвіду;

● розвиток  професійної компетентності вчителя;

● сприяння виробленню у вчителів умінь і навичок самостійної роботи з метою безперервного підвищення своєї кваліфікації і вдосконалення педагогічної майстерності;

● розвиток творчих здібностей педагогів;

● стимулювання ініціативи і творчості членів педагогічного колективу та активізація науково-дослідницької та пошукової діяльності;

● розвиток умінь аналізувати якість навчальних досягнень учнів, рівень їхньої самостійності, вихованості;

● створення колективу однодумців;

● розвиток світогляду, професійних і морально-особистісних рис членів педагогічного колективу шляхом самоосвіти та самовдосконалення.

 Особисто орієнтована модель методичної роботи, яка забезпечує максимальне розкриття творчого потенціалу кожного вчителя і якомога повніше залучення його до перебудови системи освіти.

  Основними завданнями методичної роботи є:

1. Забезпечення  високого методичного рівня проведення всіх видів занять.

2. Підвищення якості проведення  навчальних занять на основі впровадження нових  інформаційних технологій.

3. Професійне становлення молодих викладачів.

4. Продовження педагогічних експериментів щодо пошуку нових технологій, форм і методів навчання.

5. Якісна підготовка й проведення методичного тижня й методичних днів, підвищення їхньої ролі в удосконаленні педагогічної майстерності керівного й  викладацького складу школи.

6. Узагальнення й поширення передового педагогічного досвіду творчо працюючих вчителів.

7 .Організація взаємодії з іншими навчальними закладами, науково-дослідними установами з метою обміну досвідом і передовими технологіями в галузі освіти.

8. Організація й проведення робіт із підвищення якості ведення всіх документів з організації й обліку методичної роботи та їхньої розробки на наступний навчальний рік.

9. Упровадження в навчальний процес навчально-методичних і дидактичних матеріалів і програмного забезпечення автоматизованих систем навчання, систем інформаційного забезпечення занять, інформаційно-бібліотечних систем, розробка програмного забезпечення для проведення  навчальних занять і впровадження їх у навчальний процес.

10. Участь у моніторингу якості освіти учнів школи.

        Основними принципами методичної роботи є її мобільність та оперативність, випереджаючий характер, оптимальне поєднання індивідуальних і колективних форм, практична спрямованість культурних знань і моральних цінностей.

 Структура,  зміст методичної роботи визначаються рівнем компетентності педагогів. Так, на мотиваційному рівні увага зосереджується на теоретичному осмисленні проблеми, організації практичних занять, обговорення за «круглим столом». На аналітичному рівні проводяться науково-практичні конференції, обмін досвідом, творчі звіти вчителів з цієї проблеми.

Джерелами надходження інформаційного потоку щодо впровадження

компетентнісно – орієнтованого навчання:

1. Районний  методичний кабінет через адміністрацію школи, семінари, ради

   методкабінету, консультації, міські методичні об’єднання, робота шкіл передового

   педагогічного досвіду;

2. Курсова перепідготовка педкадрів;

3. Адміністрація, робота груп науково – педагогічної інформації, шкільні  методичні      заходи;

   4. Самоосвіта.

  Робота над науково методичною проблемою

ХХІ століття, яке по праву можна назвати ерою інформаційного суспільства,  для всіх членів суспільства зростає необхідність занурюватись у нові  інформаційні потоки з метою підвищення кваліфікації, засвоєння нових  видів діяльності.

У Національній доктрині розвитку освіти провідним напрямком розвитку освітньої  галузі визначено “запровадження сучасних інформаційно– комунікативних  технологій, які забезпечують подальше вдо сконалення навчально-виховного процесу,  доступність і ефективність освіти, підготовку молоді до життєдіяльності  в інформаційному суспільстві.”

       Отже, ми вважаємо, що важливим завданням сучасної школи є         мотивація учнів на   необхідність оволодіння інформаційною компетентністю, тобто “вмінням самостійно шукати, аналізувати й відбирати необхідну інформацію, організовувати,

перетворювати, зберігати й передавати її, володінням інформаційними

технологіями, прийомами застосування комп’ютерної техніки” .

        Не секрет, що людина з високим рівнем інформаційної компетенності досягає  значних успіхів в професійній діяльності, набуває соціального досвіду, має шанс  реалізувати свій творчий потенціал.

Тому, вважаємо, випускники загальнонавчального закладу повинні:

  - знати довідково-бібліографічний апарат книги;

- вміти самостійно здійснювати пошук інформації;

- вміти користуватися новими інформаційними технологіями;

- вміти переробляти інформацію для здобування певного продукту;

         - розуміти цінність інформації;

 - усвідомлювати необхідність постійного звернення до різних джерел інформації;

  - мати досвід застосування набутої інформації у навчальній, науковій, соціальній    сферах.

Таким чином, задачі підготовки молодого покоління до життя в інформаційному просторі набувають загальнодержавного значення

.Особлива роль у прищепленні учням інформаційної культури належить педагогу.

Його діяльність має бути комплексною, інтегрованою, систематичною, направленою  на відпрацювання основних компонентів інформаційної компетентності,  якими можна вважати:

• усвідомлений вибір джерел інформації;

• вільна орієнтація в інформаційному суспільстві, адаптація до нього;

         • розуміння прочитаної чи почутої інформації;

• знання довідково-бібліографічного апарату книги;

• уміння користуватися алфавітним, систематичним каталогами, тематичними  картотеками, бібліографічними вказівками;

         • уміння пропагандувати книгу;

• уміння ставити питання і знаходити на них відповіді у різних джерелах інформації;

          • уміння розрізняти важливу і другорядну інформацію, правдиву й помилкову;

          • вміння користуватися новими інформаційними технологіями (комп’ютерними);

 • уміння класифікувати документи;

• уміння опрацьовувати інформацію для отримання певного продукту;

 • уміння аналізувати і критично ставитись до інформації;

• досвід самостійної обробки інформації і продуктивне її використання.

               Для того, щоб робота у цьому напрямку була плідною, необхідно забезпечити  певні умови, а саме:

- перетворити бібліотеку загальнонавчального закладу в інформаційний центр,

   який об’єднує всіх учасників навчально-виховного процесу і забезпечує

  своїм користувачам доступ до багатства інформаційних потоків;

   - підготовити кадри (вчителів, бібліотекарів) для роботи в новому інформаційному    просторі, організувати їх спільну діяльність;

   - поповнити матеріально-технічну базу школи сучасним технічним обладнанням  (комп’ютерами, телевізорами, відеоапаратурою, тощо);

    - мати доступ до Всесвітньої електронної мережі (Internet).

Принцип технологічного підходу дозволяє розглядати формування інформаційно  ї компетентності учня як педагогічну технологію, що включає певну  сукупність методів і засобів, шляхів, які забезпечують досягнення оптимального результату. Мова йде про популяризацію книги, культуру читання, виховання уважного читача, інформаційну грамотність. Розглянемо детальніше  кожен з цих компонентів. Популяризація, пропаганда книги – важливий аспект інформаційної культури. В методичному арсеналі педпрацівників –  інформаційні  хвилини – подання художніх творів, наукових та науково-

 популярних книг на уроках, рекомендація книг для позакласного, самостійного  читання, випуск інформаційних бюлетенів та газет, літературні години,  коментоване читання книг, презентація цікавих видань, конференції за книгою,  лекторії, тематичні книжкові виставки, позакласна та індивідуальна робота.

          Однією з головних складових інформаційної культури є формування культури  читання учня.

          Завжди дуже важливо мати уяву про ефективність проведеної роботи.

Стан формування інформаційної компетентності можна вивчати на підставі  таких показників:

- уміння шукати інформацію у різних джерелах інформації;

- уміння аналізувати отриману інформацію;

- уміння відбирати необхідну інформацію;

- уміння використовувати сучасні інформаційні технології;

- уміння перетворювати інформацію;

- уміння зберігати інформацію;

- уміння передавати інформацію;

- уміння стисло узагальнювати та систематизувати отриману інформацію;

- уміння застосовувати інформацію для індивідуального розвитку

    та самовдосконалення;

- комп’ютерна грамотність.

Оціночна шкала допоможе визначити рівень сформованості інформаційної  компетентності випускника, результативність спільної роботи педагога,  бібліотекаря і учня, вчасно вжити корекційні заходи, прийняти рішення  про наступні кроки, оперативно регулювати і проектувати подальший розвиток  інформаційної компетентності учнів.

 Створення єдиного інформаційного простору  школи є ключовим аспектом  Програми інформатизації  і передбачає декілька етапів.

До першого етапу ми відносимо:

-   комп’ютеризaцію школи;

-   навчання педагогів основам комп’ютерної грамотності;

-   використання в навчальному процесі комп’ютерних програм освітнього призначення;

-   створення вчителями презентацій, методичних матеріалів, комп’ютерних тестів;

-   використання вчителями й учнями мережі Інтернет.

Другий етап передбачає:

-   автоматизацію діяльності структурних підрозділів школи (створення електронного портфоліо учнів і вчителів, створення баз «Атестація медпрацівників», «Накази і документи з ОП та ТБ», «Накази по організації навчально-виховного процесу», стандартні шкільні звіти і т.д.);

-   участь у мережевих заходах: онлайн-конференціях, олімпіадах;

-   забезпечення кожного навчального кабінету принаймі  одним комп’ютером і формування корпоративної мережі.

На третьому етапі передбачається:

-   уведення системи електронного документообігу;

-   розробка методів отримання нової якості освіти  на основі ІКТ – організація тематичних майстер-класів;

-   розробка та застосування  в навчальному процесі дистанційного навчання;

-   створення сайту школи та сайтів учителів;

-   створення єдиного інформаційного простору.

Інформаційний простір прагнемо вибудувати на основі трьох складових: фізичної, психологічної та інтелектуальної . Базою фізичної складової є кабінет інформатики. До інформаційного простору школи також відносимо: шкільну бібліотеку, шкільний Інтернет, локальну мережу, технічні засоби мультимедія та програмне забезпечення  навчальних предметів.

До психологічної та інтелектуальної складової інформаційного простору відноситься «людський фактор». Це воля та бажання самих учасників освітнього процесу до використання інформаційних і комунікаційних технологій в освітньому процесі.